Успіхи радянської пропаганди
May. 8th, 2021 06:31 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
malyj_gorganНе те, щоби спеціально до дня подєдобєсія, вже пару тижнів як хочу написати, але підходить.
Ще одна річ, яка мене і дратує, і печалить. Тобто, печалить те, що досі багатьом, навіть цілком позитивним, знайомим і незнайомим є "очевидною" думка, протилежна до реальності, і виною тому -- успіхи радяньської пропаганди плюс інерція мишлення. Я так, в принципі, думав давно, але остаточно сформулював, коли готувався провести урок з зовнішньополітичної ситуації навколо України напередодні другої світової війни.
TL;DR: На момент початку другої світової війни, з точки зору скільки небудь інформованого і свідомого жителя передвоєнної Західної України (решти України теж, просто там таких людей було мало, за 20 років більшовики національну свідомість придушили, а інформованість заглушили), найоптимальнішим союзником в будь-якій військово-політичній діяльності видавався Третій Рейх. Мало що найоптимальнішим, а єдино можливим союзником. Усі інші географічно можливі союзники були відкритими ворогами. Відповідно, активна критика поглядів українських націоналістичних організацій того часу, типу ОУН і її спадкоємних формувань типу УПА, звинувачення в симпатіях до нацизму, "зраді" когось (кого?) і д. д. -- to або повна неінформованість, або зверхня недалекість, або відверто ворожа ксенофобська/антиукраїнська пропаганда. Або комбінація з цих трьох.
Отже, яка там політична ситуація:
* Основна частка території України в складі Росії/Союзу. Де до революції давили все українське монархісти, а після -- комуністи. Починаючи з розгромів і знищень українських сил в Громадянську війну. Звірства комунізації, потім, після короткого послаблення, Розстріляне Відродження, потім колективізація, Голодомор, мілітаризація. Це ставалося на Великій Україні, але на Заході про все прекрасно знали, плюс встигли подивитися і на звірства російських військових в Першу Світову і в Громадянську. Словом, червона Росія -- однозначний ворог, який давно і послідовно культурно, економічно і фізично знищує україців. Бажати співпраці з ними порядна людина на той час не може ніяк.
* Галичина/Волинь під владою Польщі. Де століття протистояння вписані в культурний код, а на той момент реванш минулої величі, великопольський шовінізм, "пацифікація", полонізація, переслідування. ОУН недаремно почала свою діяльність з боротьби з польським режимом. А всі пізніші конфлікти і чистки воєнних часів були лише новим витком війни, яка тривала з 1918 року.
* Буковина під владою Румунії, де все те ж саме, може, менше історичного шовінізму, але і цивілізованості менше, тому румунізація локально болить не менше.
* Закарпаття під владою Чехословаччини і, трішечки, Угорщини. Де свої проблеми, але шовінізму і фашизму теж стає. Щоби не вдаватися в деталі варто згадати, що і словаки, і угорці, і румуни всі стали сателітами Третього рейху і ефективно з ним співпрацювали, а значна частина окупаційних військ в сорокових роках була якраз звідти.
* Більше сусідів нема. Десь є начеб то прогресивна франкоанглійська решта Європи, яка, попри всю прогресивність, крізь пальці дивиться на аншлюс Австрії і на поділ Чехословаччини на окуповану частину і союзника/сателіта. А вже на такі "дрібнички", як військове зниження Карпатської України мадярами навіть уваги не звертає.
* А тим часом цілком прогресивно виглядає німецька держава, яка, одна з усіх потенційно можливих реальних союзників не має територіальних/етнічних претензій до України. Ця ж Німеччина показала, що ті землі, до яких вона не має претензій, вона нормально визнає в ролі окремих держав, хай союзних.
* А ще там останні 20 років радо дають притулок верхівці українського націоналістичного руху, переслідуваній і червоними, і поляками, і чехами. А ще, в попередній війні саме німці і їх війська найнормальніше себе вели стосовно України. тоді як що рускі, що поляки коли не воювали проти нас, то зраджували.
* А ще паралельний момент: в попередній війні кілька країн, які здобули незалежність, сформували свої військові сили через формування національних військових угрупувань в складі Австо-Угорщини. Та і найбоєздатнійша частина української армії в 18-20 роках сформувалися з Легіону Січових Стрільців.
Тепер, враховуючи вищенаписане, уявіть: допустимо, ви хочете боротися на незалежну українську державу, розумієте, що армію треба починати з нуля, бо майже нічого нема. Є очевидна і історично випробувана стратегія: сформувати українські військові об'єднання в складі чужої армії, в даному випадку Вермахту, воювати разом з ними проти спільних ворогів, а потім стати армією незалежної України, хай спочатку автоматично союзної німцям (а що тут такого?), а далі видно буде. Альтернативні стратегії.... та нема їх! Жодної :(
А тут ще і настає осінь 39-го, менші гравці відпадають, а з більших Галичина бачить двох агресорів, які з двох боків вводять туди армії. Там, куди спочатку заходять німецькі війська, вони входять як визволителі від поляків, ведуть себе практично бездоганно. А потім приходять червоні і влаштовують треш і террор: експропріація, грабунки, арешти, розстріли, зникнення, причому вони то якраз називають це "асвабаждєніє"... Та після такого не захотіти воювати за німців проти москалів -- в кращому випадку малодушно, а вже хотіти воювати за москалів -- чистої води запроданство. В результаті, іти шляхом, який привів у батальйони "Роланд" і "Нахтігаль" -- це не просто природньо, це найморальніший можливий вибір в 39-41 роках. Просто природньо -- це долучитися до німецької армії навіть після сорок першого, коли в умовах інформаційної невизначеності і відсутності вибору не одразу ясно, німці в чомусь не настільки кращі, а в чомусь набагато гірші за москалів. Для циганів і євреїв це ставало ясно раніше, для когось пізніше, але ну що могла знати людина, особливо поза великими містами: інтернету і БіБіСі на радіо нема, особисто побачене/почуте трирічної давності важить на порядок більше, ніж почуте через треті руки цього року. От і все. В таких умовах люди вибирали сторону у війні, а далі вже щось поміняти було важко. Я вважаю абсолютно безпрецедентним інтелектуальним і моральним досягненням той факт, що уже в 42-му році Шухевич з товаришами зрозуміли достатньо, щоби вийти зі складу Вермахту і почати безнадійну але максимально чесну боротьбу на два фронти. Не впевнений, чи можна назвати скільки небудь помітну сторону в центральній і східній Європі, яка би в доступних умовах зайняла, інтегрально, відчутно моральнішу позицію. Навіть дивлячись з висоти післязнання про все, що там ставалося.
Десь так. І тому мене неймовірно печалить і, правду кажучи, трохи дратує, коли люди в позі д'Артаньяна починають про СС "Галичина", чи там "поліцаї і колаборанти". Я би ще зрозумів якогось абсолютного мораліста, але якщо ці ж самі люди нормально ставляться до людей, які служили в Червоній армії!?! Ще ок, селянина чи робочого, мобілізованого під час війни можна порівняти за ступінню можливої аморальності вибору з тим, хто попав в ту ж "Галичину". Але ж не видно якогось особливого засудження до тих, хто був в ЧА до літа 41го, хоча це армія-загарбник (Україна, Балтія, Фінляндія) злочинного людоїдського режиму. Або тих, хто залишався в ЧА після звільнення своїх земель, хоча то була армія загарбник, армія грабіжних, і ще довго потім армія окупант і каратель. Але ні, люди морщать носи про "айайай, есесівці", а з іншого боку, навіть коли вони не в рюзкемірі, нічого такого не бачать в обмеженому відмінянні дня пабєди жаби над гадюкою і всіх цих гадючих медальках. Соромно, панове, то у вас в головах перемогла сов'єцька пропаганда.
Насправді, за темою попереднього абзацу: я цілком розумію тих, хто вшановує пам'ять якихось рідних, хто воював в радянській армії. І розумію і поважаю тих, хто в тій армії служив. акий був час, така ситуація, людям промивали мозок дуже успішно, вони почали війну з того боку... а далі вже поміняти щось було ну дуже важко. І воювали вони тяжко, і особистого героїзму було вдосталь. Але ви зараз, якщо не хочете шанувати, то хоч не паплюжте пам'ять тих, хто у свій час зробив принаймні не гірший, а по хорошому, ще і кращий особистий вибір. Бо там особистого героїзму було не менше, а проявляти його доводилося в умовах ще важчих.
Слава героям.
Вічна пам'ять.
Ніколи більше.
Update: виявляється, у світлі якихось новин, про які нічого я не знав, можна було сприйняти цей пост, як заклик до святкування підтримки позиції Третього Рейху. Це не так. Якщо цікаво, то в цій гілці коментів ми трохи, сподіваюся, розрулили це діло.
Ще одна річ, яка мене і дратує, і печалить. Тобто, печалить те, що досі багатьом, навіть цілком позитивним, знайомим і незнайомим є "очевидною" думка, протилежна до реальності, і виною тому -- успіхи радяньської пропаганди плюс інерція мишлення. Я так, в принципі, думав давно, але остаточно сформулював, коли готувався провести урок з зовнішньополітичної ситуації навколо України напередодні другої світової війни.
TL;DR: На момент початку другої світової війни, з точки зору скільки небудь інформованого і свідомого жителя передвоєнної Західної України (решти України теж, просто там таких людей було мало, за 20 років більшовики національну свідомість придушили, а інформованість заглушили), найоптимальнішим союзником в будь-якій військово-політичній діяльності видавався Третій Рейх. Мало що найоптимальнішим, а єдино можливим союзником. Усі інші географічно можливі союзники були відкритими ворогами. Відповідно, активна критика поглядів українських націоналістичних організацій того часу, типу ОУН і її спадкоємних формувань типу УПА, звинувачення в симпатіях до нацизму, "зраді" когось (кого?) і д. д. -- to або повна неінформованість, або зверхня недалекість, або відверто ворожа ксенофобська/антиукраїнська пропаганда. Або комбінація з цих трьох.
Отже, яка там політична ситуація:
* Основна частка території України в складі Росії/Союзу. Де до революції давили все українське монархісти, а після -- комуністи. Починаючи з розгромів і знищень українських сил в Громадянську війну. Звірства комунізації, потім, після короткого послаблення, Розстріляне Відродження, потім колективізація, Голодомор, мілітаризація. Це ставалося на Великій Україні, але на Заході про все прекрасно знали, плюс встигли подивитися і на звірства російських військових в Першу Світову і в Громадянську. Словом, червона Росія -- однозначний ворог, який давно і послідовно культурно, економічно і фізично знищує україців. Бажати співпраці з ними порядна людина на той час не може ніяк.
* Галичина/Волинь під владою Польщі. Де століття протистояння вписані в культурний код, а на той момент реванш минулої величі, великопольський шовінізм, "пацифікація", полонізація, переслідування. ОУН недаремно почала свою діяльність з боротьби з польським режимом. А всі пізніші конфлікти і чистки воєнних часів були лише новим витком війни, яка тривала з 1918 року.
* Буковина під владою Румунії, де все те ж саме, може, менше історичного шовінізму, але і цивілізованості менше, тому румунізація локально болить не менше.
* Закарпаття під владою Чехословаччини і, трішечки, Угорщини. Де свої проблеми, але шовінізму і фашизму теж стає. Щоби не вдаватися в деталі варто згадати, що і словаки, і угорці, і румуни всі стали сателітами Третього рейху і ефективно з ним співпрацювали, а значна частина окупаційних військ в сорокових роках була якраз звідти.
* Більше сусідів нема. Десь є начеб то прогресивна франкоанглійська решта Європи, яка, попри всю прогресивність, крізь пальці дивиться на аншлюс Австрії і на поділ Чехословаччини на окуповану частину і союзника/сателіта. А вже на такі "дрібнички", як військове зниження Карпатської України мадярами навіть уваги не звертає.
* А тим часом цілком прогресивно виглядає німецька держава, яка, одна з усіх потенційно можливих реальних союзників не має територіальних/етнічних претензій до України. Ця ж Німеччина показала, що ті землі, до яких вона не має претензій, вона нормально визнає в ролі окремих держав, хай союзних.
* А ще там останні 20 років радо дають притулок верхівці українського націоналістичного руху, переслідуваній і червоними, і поляками, і чехами. А ще, в попередній війні саме німці і їх війська найнормальніше себе вели стосовно України. тоді як що рускі, що поляки коли не воювали проти нас, то зраджували.
* А ще паралельний момент: в попередній війні кілька країн, які здобули незалежність, сформували свої військові сили через формування національних військових угрупувань в складі Австо-Угорщини. Та і найбоєздатнійша частина української армії в 18-20 роках сформувалися з Легіону Січових Стрільців.
Тепер, враховуючи вищенаписане, уявіть: допустимо, ви хочете боротися на незалежну українську державу, розумієте, що армію треба починати з нуля, бо майже нічого нема. Є очевидна і історично випробувана стратегія: сформувати українські військові об'єднання в складі чужої армії, в даному випадку Вермахту, воювати разом з ними проти спільних ворогів, а потім стати армією незалежної України, хай спочатку автоматично союзної німцям (а що тут такого?), а далі видно буде. Альтернативні стратегії.... та нема їх! Жодної :(
А тут ще і настає осінь 39-го, менші гравці відпадають, а з більших Галичина бачить двох агресорів, які з двох боків вводять туди армії. Там, куди спочатку заходять німецькі війська, вони входять як визволителі від поляків, ведуть себе практично бездоганно. А потім приходять червоні і влаштовують треш і террор: експропріація, грабунки, арешти, розстріли, зникнення, причому вони то якраз називають це "асвабаждєніє"... Та після такого не захотіти воювати за німців проти москалів -- в кращому випадку малодушно, а вже хотіти воювати за москалів -- чистої води запроданство. В результаті, іти шляхом, який привів у батальйони "Роланд" і "Нахтігаль" -- це не просто природньо, це найморальніший можливий вибір в 39-41 роках. Просто природньо -- це долучитися до німецької армії навіть після сорок першого, коли в умовах інформаційної невизначеності і відсутності вибору не одразу ясно, німці в чомусь не настільки кращі, а в чомусь набагато гірші за москалів. Для циганів і євреїв це ставало ясно раніше, для когось пізніше, але ну що могла знати людина, особливо поза великими містами: інтернету і БіБіСі на радіо нема, особисто побачене/почуте трирічної давності важить на порядок більше, ніж почуте через треті руки цього року. От і все. В таких умовах люди вибирали сторону у війні, а далі вже щось поміняти було важко. Я вважаю абсолютно безпрецедентним інтелектуальним і моральним досягненням той факт, що уже в 42-му році Шухевич з товаришами зрозуміли достатньо, щоби вийти зі складу Вермахту і почати безнадійну але максимально чесну боротьбу на два фронти. Не впевнений, чи можна назвати скільки небудь помітну сторону в центральній і східній Європі, яка би в доступних умовах зайняла, інтегрально, відчутно моральнішу позицію. Навіть дивлячись з висоти післязнання про все, що там ставалося.
Десь так. І тому мене неймовірно печалить і, правду кажучи, трохи дратує, коли люди в позі д'Артаньяна починають про СС "Галичина", чи там "поліцаї і колаборанти". Я би ще зрозумів якогось абсолютного мораліста, але якщо ці ж самі люди нормально ставляться до людей, які служили в Червоній армії!?! Ще ок, селянина чи робочого, мобілізованого під час війни можна порівняти за ступінню можливої аморальності вибору з тим, хто попав в ту ж "Галичину". Але ж не видно якогось особливого засудження до тих, хто був в ЧА до літа 41го, хоча це армія-загарбник (Україна, Балтія, Фінляндія) злочинного людоїдського режиму. Або тих, хто залишався в ЧА після звільнення своїх земель, хоча то була армія загарбник, армія грабіжних, і ще довго потім армія окупант і каратель. Але ні, люди морщать носи про "айайай, есесівці", а з іншого боку, навіть коли вони не в рюзкемірі, нічого такого не бачать в обмеженому відмінянні дня пабєди жаби над гадюкою і всіх цих гадючих медальках. Соромно, панове, то у вас в головах перемогла сов'єцька пропаганда.
Насправді, за темою попереднього абзацу: я цілком розумію тих, хто вшановує пам'ять якихось рідних, хто воював в радянській армії. І розумію і поважаю тих, хто в тій армії служив. акий був час, така ситуація, людям промивали мозок дуже успішно, вони почали війну з того боку... а далі вже поміняти щось було ну дуже важко. І воювали вони тяжко, і особистого героїзму було вдосталь. Але ви зараз, якщо не хочете шанувати, то хоч не паплюжте пам'ять тих, хто у свій час зробив принаймні не гірший, а по хорошому, ще і кращий особистий вибір. Бо там особистого героїзму було не менше, а проявляти його доводилося в умовах ще важчих.
Слава героям.
Вічна пам'ять.
Ніколи більше.
Update: виявляється, у світлі якихось новин, про які нічого я не знав, можна було сприйняти цей пост, як заклик до святкування підтримки позиції Третього Рейху. Це не так. Якщо цікаво, то в цій гілці коментів ми трохи, сподіваюся, розрулили це діло.
no subject
Date: 2021-05-10 07:35 pm (UTC)Ти не говорив про УПА, але різні критики стільки разів об'єднувало всіх "бендерівців" у "нацистів", що можна і забути.
Я не говорив про святкування, а героїзмом назвав момент повернення зброї і проти німців також, але десь в Україні був інший дискурс, тому ти прочитав інакше.
І це ще у нас цивілізована дискусія, без ставання в пози.