Малий Ґорґан

Сьогодні, в суботу 16-го листопада, в Українському Холлі (зал при православній церкві Святого Михайла) виступали бійці ЗСУ. (посилання на ФБ евент). Група бійців ЗСУ - професійних музикантів, які якраз закінчили тур по США. Частина -- з серйозними пораненнями. Але як вони грали...
Це було щось надзвичайне, від "Nothing else matters" на бандурі до "Мелодії" Скорика на бандурі і скрипці, до кантрі і оперного співу. Все разом -- напевне, найпрофесійніше виконана музика з усього, що я за більше ніж 10 років чув з тої сцени. Дуже шкода, що я не встиг виставити сюди раніше -- самому жінка сказала незадовго до. (А чого? Бо все, блін, на ФБ, а я туди не ходжу.) Людей було небагато, а шкода. Вони ще будуть виступати завтра десь в Сакраменто і потім в Сан Хосе на джазовому фестивалі, хто має найменшу можливість -- підіть, воно того варто... а ще -- якщо щось того варто, то це воно.
Хтось з наших писав відео з двох камер, а звук з режисерського пульта, то, може, буде хороший запис.

P.S. І яке, все-таки, українське суспільство невеличке. Вкотре виявляється, що серед людей, які щось роблять, всі всіх знають. Серед семи музикантів -- один був наш знайомий, давній Юлин друг з Чернівців, причому, знайомий не через фестивалі і концерти, а так, недалеко жили...

Aut nihil

Suppose, all of you know that one of the worse things hurting Ukraine now (except for the action of russia and its allies) is discontinuation of American support of Ukrainian military. The main reason being a staunch opposition of Republican leadership in the House of Representative, specifically, Speaker Johnson not allowing the vote on a Senate-approved packet that includes aid to Ukraine, Israel, and Taiwan. The Speaker keeps promising how he will come up with some other solution soon, next week, any time... and keeps changing his mind, proving once and again that his one and only priority is to avoid sending help to Ukraine by all means. Once discussed, this proposal will pass, it did have bipartisan support in Senate, the only obstacle is the actions of the Speaker.
Now, there is a way to overcome Mike Johnson's opposition to helping Ukraine, all it takes is passing the discharge petition with 219 votes, but only 191 votes has been pledged thus far. The saddest obvious thing here is that the missing signatures are not only from Republicans, but there are a few Democrats, as well. Including a couple Democrats from San Francisco Bay Area Congressional districts:
* Barbara Lee (Oakland)
* Ro Khanna (Fremont)
So, my call to you, friends: if any of you live in those districts, please, please, please, write to your representatives and demand that they support this petition. It's a shame that they haven't done so yet.

Друзі, ніхто не їде скоро десь в Європи або знає когось, хто може передати пакуночок в Україну? Замовлення від наших ССО, пару неважких і несекретних запчастин для Хаммера (свічки і сальник). Я куплю на яку завгодно адресу, але, на жаль, прямо зараз не знаю нікого, ким можна би передати відносно скоро.

Subj, вівподвідно.
Треба передати кілька штуковин, які тут або помітно дешевші, ніж там, або там зараз просто не знайдеш. Ніяких експорт-контролів (не зброя, не тепловізія, нічо такого) і невелике: кілограм-півтора від сили, та і місця небагато забере, можна в багажі. А там, в Європі, послати локальним чимось в Польщу або Румунію
Якщо хто є/може, пишіть в приват
файно дякую, щиро ваш,
М.Ґ.

Позавчора зустрів знайому, яка з намагається запустити один надзвичайно важливий і потрібний проект: збереження генетичного матеріалу наших військових. Суть в тому, щоби всякий захисник України, ЗСУ, ТерОб, нацгвардія, you name it, ідучи служити (або приїхавши у відпустку) міг безкоштовно здати свій генетичний матеріал (сперму, яйцеклітину) в клініку, де його збережуть, скільки треба. На всякий випадок.

Тобто, поправлюся, не "намагається запустити", а "намагається розкрутити", бо проект уже запущено. Первинне фінансування уже є, київська клініка репродуктивного здоров'я уже готова приймати клієнтів, збираються додати ще клініку у Львові, а потім ще можуть і виїздні групи організувати. Так, якісь речі ще не до кінця готові, якісь перепридумуються (попередню назву "Лелеки" не вийде використати з причин копірайту), сайт допилюється на коліні, поки я це пишу. Але основне запитання: як залучити людей? Як зробити так, щоби люди прийшли? Бо це треба, але народ забобонний, не завжди достатньо грамотний, не обов'язково правильно інформований, ще який... Коли говориш з людьми: батьки воїнів дуже цього хочуть, але хто батьків слухає. А дружини якраз не дуже. Бояться. Як до них достукатися? Ресурсів (та і часу) на масштабні маркетінгові дослідження і кампанію реклами в центральних ЗМІ нема.

Тому, всім, хто може допомогти, такі запитання:
* якщо є ідеї, як краще назвати, кажіть
* якщо є ідеї і можливості, як краще рекламувати, кажіть
* якщо хочете ще якось долучитися, кажіть

Дякую

Ну, якщо бути чесним, то не музикою, а розмовами з далеком родичем про мотивації і всяку іншу динаміку політичної грамотності українців. Донавіяла нинішня анімація Філа про проектування ідеального лідера. Я про популярний серед моїх земляків хід думок "той був поганий, наступний поганий, нинішній поганий, значить всякий варіант поганий! (далі потік песимізму з грубо прихованою складовою, що 'значить, я не винен')" Ідея того, що варіанти бувають не однаково погані, багатьом, видно, недоступна. Власне, на цій ідеї весь нинішній український пиздець реванш з реакцією і тримаються. До цього часу кожен другий представник наріду, чуючи критику нинішньої зеленої плісняви при владі, реагує безумовним рефлексом: "порохобот! твій любимий Порошенко такийсякий! свинарчукліпецкаяфабрікакарупція!" Ті ж представники наріду, які вже трохи бачать, що щось не зовсім то зараз стається, можуть ще зауважити, що "ми хотьпоржалі хоч спробували". Обов'язково зі збереженням коннотації "ми все одно не винні." Нічому ніхто не навчився....

далі несподівана зміна теми,.. теж, в принципі, навіяна іншим постом у Бігдана)

В розмірковуванні про те, як ми толком нічому не вчимося, я з'їхав думками в ... антропоніміку. В більшості мов, принаймні, нинішніх європейських, основним механізмом творення прізвищ, який пояснює абсолютну більшість варіантів, є перехід патроніма в родове ім'я. Де, правда, в ролі нома патера, себто, імені батька, виступає не лише його де факто ім'я, а і те, як його називають навколо в селі чи містечку. Тобто, це може бути і власне ім'я (як в Джонсон/Янсен/Іваничук/Іванов), і якась визначна ознака (Ред/Руж/Руденко/Рижов), і звідки людина родом (Хайлендер/Монтан/Гураль/Гуцул), і ще багато чого. Чи не найчастіше -- професія або посада. Тому найпопулярнішим прізвищем більшості культур і є всякі Сміти, Феррери, Коваленки і Кузнєцови. А от з того, які саме професії і посади є популярними в різних культурах, можна робити всякі цікаві висновки і екстраполяції. Подивимося на прізвища в Україні:
З ковалями і їх похідними все ясно. Дуже конкретна людина у, вважай, будь якому селі.
Всяких інших "стандартних" професій теж немало: Теслюки з Столярчуками і Шевченки з Чоботаренками, Мельничуки, Швеці, Бондаруки, Гончаренки, Стельмахи, Скрипники... Всяке ремесло породило відповідні прізвища. Навіть прізвище "Береза" іде від професії, якщо не знали. (Тому берез і берізок на порядок більше, ніж похідних від інших дерев, бо всі інші -- просто прізвиська або дохристиянські імена, а береза -- то така робота, хай і не обов'язково постійна)
Все ясно і з усякими військовими прізвищами: москальчуки, солдатченки, жовнірчуки, гармаші, стрільці. Особливо дві перші основи популярні, у світлі того, як виглядала московитська армія.
Ще цілий плас пізвищ означеного класу походить від культових моментів: поповичі, ксьонженки, паламарчуки, дяченки, плебани. Теж все ясно.
Від "голова" чи "староста" прізвищ достатньо, бо таки поважна ж людина. Якщо в мене тато голова або староста, то я дуже можливо буду писатися як "Головачук" або "Старостенко"

А знаєте, від якої, здавалося би, дуже навіть поширеної професії серед лексичної бази українських прізвищ нема? Ну, майже нема? Учителя ! Кілька носіїв прізвищ "учитель" і "учителів" можна знайти, але то така дрібка, що ніякої статистики не робить. (Плюс, маю підозру, що то не українське прізвище, а єврейське, але до них ще вернуся) Хоча, здавалося б! Чи то не було у нас учителів, чи у них не було дітей, чи ми їх так не поважали, що діти не хтіли писатися вчительськими дітьми? Як би там не було, не любит наш нарід си вчити, ох не любит!

Правда можна трохи тішитися, що в інших європейських мовах слідів учительських професій серед прізвищ теж дуже мало. Може, не лише наш нарід не хоче вчитися, а і інші так само? А знаєте, якою мовою тих прізвищ трохи є? Не надто багато, але уже хоч трохи помітно? Тою мовою, де воно "Лерер"! Причому, якщо поритися, то це не німецькою виходить. Бо он, в Україні, кілька лерерів теж досі є. А найбільше, в перерахунку на населення, Лерерів різного типу, ви правильно вгадали, в Ізраїлі. Мислю я, що дуже і дуже не випадково так виходить. А нам дуже би варто було їм пробувати наслідувати. Нам і вчителі, і леререри дуже не зашкодять. Аби лиш ми захотіли і зуміли навчитися...

Як можна здогадатися з попереднього запису, я тут на якийсь час в Україні. Може, напишу пару вражень.

Якщо коротко, то все печально на фоні масового ігнору печалі з боку ЗМІ. На ТВ і по радіо (я на цей раз на машині постійно, то слухаю радіо по пару годин на добу) все тихо і добре. Навітъ, коли про погане говорять, все тихо і добре...
А якщо почитати розумних людей і просто задуматися над тим, що чуєш, то повний навіть не гаплик, а п*&^здець.
А на радіо все мило, мирно і файно. На відміну, до речі, від другої половини 2010-х, коли все погано, жах, руїна і кінець всьому, а життя, навпаки, покращувалося. Словом, якщо вам зустрінеться яке небудь чмо, яке раніше щось писнуло про недорогеньких, а зараз працює майже на будь якому з ведучих каналів телебачення чи радіослухання, можете сміливо посилати їх нафіг, бо то є не людина і не журналіст, а продажна курва. Але деталі потім, поки що головні спостереження:
* Львів побачив боком, все мирно і гладко, цивілізація і цивільність, але потім ледве встиг утекти з під серйозної бурі, я таке раніше лише в Штатах поблизу активних торнадо бачив. Тут смерча не було, але вітер/злива ще ті, навіть БіБіСі написало, а ми то лише краєчком зачепили.
* У Франківську був проїздом. Нічо так, стоїть, розбудовується. Думаю, якби треба було жити в Україні, то жив би там. Файно.
* Тернопіль трохи заповільний, як на мене, але теж достатньо все цивільно і порядно. Люди в магазинах в масках, на вулицях одне до одного чемні, дороги в місті поремонтували. Загальний настій міста не мій, але можу лише похвалити.
* Мої рідні Чернівці розчаровують чим далі, тим гірше. Тобто, не розчаровують, я ілюзій не мав, але відштовхують. Гниле місто, що влада, що основна кількість публіки. Грубість і бруд, пофігізм і несмак. А вже чернівецькі дороги.... Якщо в результаті росту економіки 2016-19 років і навіть великого крадівництва зеленослуг щось десь зробили і збудували ... по інших областях... то в Чернівецькій області вкрали просто все. Не збудували нічого, дороги жахливі... але, може, хоч часом щось десь ремонтували, бо в області ще щось є. А самі Чернівці -- це катастрофа і жесть. Це ніякими словами не передати, такого стану того... не знаю, як його назвати, словом, того, що має бути на місці доріг, я не бачив ніде і ніколи. Навіть в середині і кінці дев'яностих. Я колись в будзагоні був на Чукотці, в містечку золотошукачів "прііск Восточний", так там було щось подібне, але то для Бєлазів і Уралів, а у мене тут Фольксваген....

Хай на такій маленькій вибірці, але, як на мене, прекрасно видно кореляцію демографій: чим політично і національно свідоміші десь люди, тим там все краще і економічно, і побутово, і культурно, і соціально.

* Окремо зауважу тему, яка мене розсмішила ще позаторік. Що, мовляв, основна проблема нинішньої України -- чи то нацизм, чи то расизм. Навіть в Чернівцях на вулицях регулярно бачиш то негрів, то настільки ж чорних чи то індусів, чи тамілів яких. Ніякої опаски у їх лицях чи поведінці не видно, ніяких репортажів про расово-зумовлені агресії чи щось таке ніде не чути (я питався у родича, речника місцевої служби порятнку, через них ця статистика йде), все мирно. При цьому, загальний рівень агресії в інших вищезгаданих містах України ще нижчий, а гостей з расово-інакших країв там більше, але теж ок. Зате, якщо хочете побачити видимо расово-зумовлену агресію, то це не в Україні треба шукати (ок, не Галичина/Поділля/Буковина, хрін його зна, як воно там східніше чи південніше), а в різних місцях сан францисканщини, там шанси бути ображеним, обікраденим або побитим за те, що ти білий або китайського типу азіат набагато вищі. В Україні не нацисти проблема, а реваншисти совка і рюзкеміру і вдурені ними зеленодушні ідійоти.

Не те, щоби спеціально до дня подєдобєсія, вже пару тижнів як хочу написати, але підходить.

Ще одна річ, яка мене і дратує, і печалить. Тобто, печалить те, що досі багатьом, навіть цілком позитивним, знайомим і незнайомим є "очевидною" думка, протилежна до реальності, і виною тому -- успіхи радяньської пропаганди плюс інерція мишлення. Я так, в принципі, думав давно, але остаточно сформулював, коли готувався провести урок з зовнішньополітичної ситуації навколо України напередодні другої світової війни.

TL;DR: На момент початку другої світової війни, з точки зору скільки небудь інформованого і свідомого жителя передвоєнної Західної України (решти України теж, просто там таких людей було мало, за 20 років більшовики національну свідомість придушили, а інформованість заглушили), найоптимальнішим союзником в будь-якій військово-політичній діяльності видавався Третій Рейх. Мало що найоптимальнішим, а єдино можливим союзником. Усі інші географічно можливі союзники були відкритими ворогами. Відповідно, активна критика поглядів українських націоналістичних організацій того часу, типу ОУН і її спадкоємних формувань типу УПА, звинувачення в симпатіях до нацизму, "зраді" когось (кого?) і д. д. -- to або повна неінформованість, або зверхня недалекість, або відверто ворожа ксенофобська/антиукраїнська пропаганда. Або комбінація з цих трьох.


( якщо детальніше )

Слава героям.
Вічна пам'ять.
Ніколи більше.

Update: виявляється, у світлі якихось новин, про які нічого я не знав, можна було сприйняти цей пост, як заклик до святкування підтримки позиції Третього Рейху. Це не так. Якщо цікаво, то в цій гілці коментів ми трохи, сподіваюся, розрулили це діло.

І знов нагода виставити Юлину "Неколяду":



У мами Марії лише одна надія, та щось не те...
Бо древо через тридцять літ на хрест, а не на оберіг в яру зросте.